У пресі знову активно заговорили про те, як українська держава погано піклується про матерів і дітей до трьох років.
Тоді матері звинувачували, чиновники – виправдовувались. Проте ситуація і донині залишається незрозумілою: чи можуть матері все-таки розраховувати на соціальну допомогу по догляду за дитиною більше, ніж 130 гривень на місяць?
Відомо, що вже близько тридцяти тисяч сімей з дітьми до трьох років, які одержують «на дитину» сумнівну суму 130 гривень, звернулися до українських судів, аби таким чином домогтися виконання закону. Адже, якщо навіть відкинути побутову арифметику (на що реально може вистачити цих грошей?), а спиратися лише на законодавчі акти України, можна зробити неприємний, проте логічний висновок: соціальна допомога у такому розмірі – порушення права людини на достатній життєвий рівень, гарантований кожному з нас Конституцією України.
Журналісти знову повертаються до цієї теми , щоб довести: наміри українських матерів більш ніж серйозні – вони готові викласти свої аргументи європейській спільноті.
Перший крок
Діана Базарова у вересні 2007 року народила сина. «Нині я перебуваю у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, – розповідає «Главреду» жінка. – Звичайно, Україна мені виплачує мінімум – 130 гривень. Зрозуміло, з таким ставленням держави я не згодна – нехай депутати спробують виховувати своїх дітей на 130 гривень на місяць. Тому і наважилася звернутися до суду. Я вимагала, щоб управління праці та соцзахисту зробило перерахунок соціальної допомоги за 2007-й та 2008 роки, аби і в 2009 році гроші нараховували у повному обсязі».
Виявляється, звернутися до суду за місцем проживання не надто складно. Задля цього навіть не обов’язково наймати юриста, який представлятиме ваші інтереси. Щоправда, у цьому випадку можуть виникнути певні проблеми з написанням позовної заяви – все ж непросто звичайній людині користуватися відповідною термінологію та посилатися на законодавчі акти. Окрім заяви треба зібрати цілий пакет документів (копії свідоцтва про народження дитини та постанови про призначення соціальної допомоги, довідку з управління праці та соціального захисту населення про перебування на обліку й одержання допомоги. Обов’язковою є також сплата держмита (3 грн. 40 коп.). Отже, коли все зібрано та віднесено до суду, залишається чекати, коли позивачу надішлють копію ухвали про відкриття провадження у справі та повідомлять дату судового засідання.
Тож у випадку з Діаною Базаровою 20 лютого цього року відбулося судове засідання. «Все дуже швидко. Я для зручності навіть написала заяву, аби засідання пройшло без моєї присутності, – продовжує Діана. – Згодом я отримала постанову. У ній мова йшла про те, що мої позовні вимоги задовольняються лише частково, мовляв, місцевий орган управління праці та соціального захисту «зобов’язаний здійснити перерахунок допомоги у розмірі прожиткового мінімуму для дітей до 6 років відповідно до ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (на 2007 рік затверджено прожитковий мінімум для дітей до 6 років з 1 січня – 434 грн., з 1 квітня – 463 грн., з 1 жовтня – 470 грн.) та провести відповідні виплати з часу призначення допомоги і до 31 грудня 2007 року». Що ж стосується 2008-го та 2009 років, то за цей період я так і одержуватиму 130 грн. Складно зрозуміти, чому. Невже вважають, що в 2007 році наші права порушувалися, а зараз – ні? Юрист порадив звернутися до апеляційного адміністративного суду».
Правові парадокси
Вимальовується типова ситуація. Суди мотивують таке часткове задоволення позовних вимог (або їх відхилення, якщо йдеться про 2008-й чи 2009 роки) тим, що рішень Конституційного суду щодо неконституційності ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» немає. А цією статтею передбачено, що допомога надається в розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом для працездатних осіб та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень. Водночас юристи наполягають, що це – порушення прав людини.
«При підготовці апеляційної скарги можна посилатися, насамперед, на Конституцію, – говорить юрист Павло Собина. – Відповідно до головного закону країни права і свободи громадян не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до старих не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Тож зміни, внесені до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», є незаконними – вони обмежують право на соціальну допомогу. Крім того, Закон України «Про державний бюджет» не може порушувати права людини щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують соціальну допомогу, що є основним джерелом існування, а соцдопомога має бути не нижче прожиткового мінімуму».
Отже, через таку суперечність відбувається порушення права кожного на достатній життєвий рівень, що гарантується ст. 48 Конституції.
«Більше того, рішенням Конституційного суду від 09.09.2007 року чітко визначено, що права на виплату допомоги по догляду за дитиною до трьох років у розмірі не нижче встановленого прожиткового мінімуму для дитини до шести років не можуть бути обмежені жодним законом, хоч коли він був чи буде прийнятий, – продовжує Собина. – Іншими словами, це рішення Конституційного суду поширюється і на норми Закону України від 28.12.2007 «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Також можна згадати про Кодекс адміністративного судочинства України, відповідно до 8 статті суд керується верховенством права: людина, її свободи та права визначаються найвищими цінностями. Все це складно заперечувати, тож є шанс, що апеляція буде задоволена».
Втім, треба врахувати, що для звернення до апеляційного адміністративного суду встановлені чіткі терміни. Скажімо, заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів, апеляційна скарга – упродовж двадцяти після подання заяви.
Також можна шукати розуміння у Вищому адміністративному суді України, написавши касаційну скаргу. А якщо й тут не пощастить, тоді всі надії на Європейський суд з прав людини.
Правда, в одному з управлінь праці та соціального захисту населення нам неофіційно ситуацію прокоментували: «Нині жодних законодавчих суперечностей щодо виплат матерям, які перебувають у відпусках по догляду за дитиною до трьох років, не існує. Вони були усунені ще в 2008 році. Втім, право звернутися до Європейського суду має кожен громадянин України. Інша річ – виграють матері у держави чи на них чекає розчарування».
Шлях до Європейського суду
Відомо, що останнім часом почастішали звернення українців до Європейського суду. Вважається, що саме він може захистити наших громадян тоді, коли вони не знайшли підтримки в судах України.
З часу ратифікації Європейської Конвенції про захист прав людини, тобто з 17 липня 1997 року, до Європейського суду звернулися 20 тисяч українців, за цей час було ухвалено 400 рішень щодо держави України. Втім, у 2008 році рішень поменшало, їх було лише 93, тоді як минулими роками – до півтори сотні. І це зовсім не тому, що скоротилася кількість звернень. Справа в тім, що Європейський суд просто не встигає розглядати всі справи. Торік за рішеннями Європейського суду з прав людини з України на користь позивачів було стягнуто 20,5 млн. грн., з них у середньому 5 млн. – на відшкодування моральної шкоди і 15 млн. грн. – на виконання рішень національних судів щодо безпосередньої вартості позовних вимог.
Правозахисники переконані, якщо до Європейського суду подадуть скарги українські матері дітей до трьох років, державі доведеться зазнати ще більших збитків.
«У матерів є дві причини звернутися до Європейського суду, – коментує юрист Собина. – Насамперед, це те, що суд постановив здійснити перерахунок допомоги управлінню праці та соціального захисту, але рішення це не виконується, мовляв, кошти на це не закладені в бюджет, механізму виплат немає. Але ж виконання судового рішення не залежить від наявності чи відсутності того ж таки механізму проведення виплат. Більше того, ігнорування рішення суду є порушенням 6 статті Конвенції з прав людини. Інший привід – скарга на справедливість судового розгляду. Це те ж таки порушення 6 статті Конвенції. Звісно, стовідсоткової гарантії, що справа завершиться на користь позивача, ніхто дати не може, проте є висока ймовірність того, що матір, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і звернулася до Європейського суду з приводу недостатньої виплати соціальної допомоги державним органом, справу виграє».
Щоправда, невідомо, на який термін затягнеться процес. Адже заяви в Європейському суді розглядають від одного року до п’яти, а то й до восьми років.
Цікаво інше. Достатньо лише одній сім’ї пройти весь шлях до Європейського суду і виграти справу у держави. Адже справа в тім, що рішення Євросуду є прецедентами, які мають обов’язкову юридичну силу, їх юридичний статус рівноцінний статусу обов’язкових юридичних норм. Після того, як рішення набуває законної чинності, держава зобов`язана вжити заходів, спрямованих на те, щоб відновити порушене право заявника, а також і на те, щоб усунути причини для заяв до Європейського суду з такого приводу.
Готувати звернення до Європейського суду найпростіше з юристом, хоч процедура це і не надскладна. Втім, лише за написання звернення можуть вимагати солідну винагороду.
Тож, аби звертатися до вищої інстанції, батьки дитини повинні вичерпати всі засоби судового захисту в Україні (місцевий суд, апеляційний адміністративний, Вищий адміністративний), які могли б задовольнити скаргу. У шестимісячний термін після того, як найвищий суд держави винесе рішення, необхідно надіслати до секретаря Євросуду листа. У ньому визначити, з чим ви не погоджуєтеся, зазначити, які саме із прав за Конвенцією, на вашу думку, порушено; перерахувати, до яких судів ви зверталися, навести перелік офіційних рішень та стисло їх викласти. До листа треба додати копію кожного рішення. Після цього Європейський суд визначає, чи прийнятна ця справа до наступного розгляду. Якщо справу визнають прийнятною до розгляду, державі та заявнику буде надана можливість домовитися про певні поступки та компроміси, наступна стадія – розгляд за суттю, саме після цього Європейський суд виносить рішення. Держава має право оскаржити це рішення у Великій палаті Європейського суду. У випадку ж, коли рішення набуває законної чинності, сам Європейський суд визначає суму справедливої сатисфакції, яку має сплатити держава.
«Зараз я надіслала апеляційну скаргу до Харківського апеляційного адміністративного суду, - говорить мама дворічної дитини Діана Базарова. – Це було на початку березня, дотепер немає жодної відповіді. Але я налаштована захищати права свої та дитини і далі. Якщо доведеться, навіть до Європейського суду звернуся».
Добре, якщо хтось таки зробить цей крок, адже у разі недотримання норм Європейської конвенції кожен громадянин України має право звернутись за захистом своїх прав до Євросуду. А куди ж іще поскаржитися на дії або рішення державної влади? Хоча, як показує практика, Україна, на жаль, не поспішає дослухатися думки авторитетних європейців.
ua.glavred.info
