Були собі лисичка та журавель. О-то й зустрілися якось у лісі. Та такі стали приятелі! Кличе лисичка журавля до себе в гості:
— Приходь, — каже, — журавлику, приходь, лебедику! Я для тебе — як для себе...

От приходить журавель на ласкаві запросини. А лисичка наварила кашки з морозмазала по тарілці та й припрошує:
— Пригощайся, журавлику, пригощайся, лебедику! Журавель до кашки — стукав, стукав дзьобом по тарілці — нічого не вхопив.

А лисичка як узялася до страви — лизь та лизь гарненько язиком, поки сама всю кашу чисто вилизала.

Вилизала, та до журавлика:
— Вибач, журавлику, — що мала, тим тебе й пригощала, а більше немає нічого.

— То спасибі ж, — мовить журавель.
— Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.

— А, прийду, журавлику, прийду, лебедику! На тому й розійшлися.

От уже лисичка йде до журавля на гостину. А журавель наварив такої смачної страви: узяв і м'яса, й картопельки, й бурячків — усього — усього, покришив дрібненько, склав у глечик з довгою та вузькою шийкою та й каже:
— Пригощайся, люба приятелько, не соромся! От лисичка до глечика — голова не влазить!

Вона сюди, вона туди, вона й боком, і лапкою, і навстоячки, і навсидячки, і зазирала, і нюхала... Нічого не вдіє!

А журавель не гуляє: все дзьобом у глечик. Помаленьку — помаленьку — та й поїв, що наварив.
А тоді й каже:
— Оце ж, — мовить, — вибачай, лисуню, що мав, то тим і пригощав. Та вже більше нічого не маю на гостину.

Ох і розгнівалась же лисичка! Так розсердилась, що й подякувать забула, як годиться чемним бувши.

Так — то їй журавлева гостина до смаку припала! Та від того часу й не приятелює з журавлями.