Головна | Реєстрація | Вхід Приветствую Вас Гость | RSS

[Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
  • Сторінка 2 з 2
  • «
  • 1
  • 2
ПОСОБИЕ по уходу за ребенком до 3-х лет
ukr-mamikДата: Ср, 2009-09-23, 3:35:21 PM | Сообщение # 11
Admin
Город: любимый
Група: Admin
Сообщений: 2491


Статус: Offline
В суде ссылаться на ст. 15 ЗУ 2811 (в редакции от 25.03.05 - объяснение РКСУ от 27.11.08), ст. 46 ДБ-2009.
И еще Вы судитесь с УТСЗН.

сослаться на ст. 15 ЗУ 2811, ст. 46 ДБ-2009, РКСУ от 27.11.08, КУ и все, при определении порядка выплаты постановой КМУ (в частности 1751) можно пользоваться, а при определении размере, т.к. постанова входит в противоречие с законом, то используем тот документ, к-рый имеет высшую юр. силу.



 
ukr-mamikДата: Ср, 2009-09-23, 4:18:58 PM | Сообщение # 12
Admin
Город: любимый
Група: Admin
Сообщений: 2491


Статус: Offline
В РКСУ в 2009 году нет необходимаости, поскольку существует РКСУ от 27.11.08, который раз и навсегда определил неконституционными изменения, вносимые законами про ДБ в действующие законы. А ДБ-2009 никакх измнений не вносил, просто была фраза, что размер и порядок выплаты помощи по ЗУ 2811 и ЗУ 2240!!! определяет КМУ. Но КМУ неправомочен определять размер помощи, который будет отличаться от размера, указанного в Законах.


 
ukr-mamikДата: Ср, 2009-09-23, 4:34:50 PM | Сообщение # 13
Admin
Город: любимый
Група: Admin
Сообщений: 2491


Статус: Offline
п.5 Решения разве не то что надо!!

5. Прийняття законів належить до повноважень парламенту – Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в Україні (стаття 75‚ пункт 3 частини першої статті 85, стаття 91 Конституції України).
Конституційний Суд України неодноразово роз’яснював, що:
– „право приймати закони, вносити до них зміни
у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України)“ (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15–рп/2000);
– „права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України не передбачено“ (підпункт 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 9 жовтня 2008 року № 22–рп/2008).
Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).
Отже, відповідно до конституційних положень право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі), включаючи ввізне мито та розмір тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита, належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це виключне повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі податкову ставку (розмір податку на одиницю оподаткування) та строки справляння податку.

(из РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 3.5, 3.6 пункту 3 статті 3 „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Митний тариф України“, абзацу восьмого частини другої статті 9 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність“ (справа про тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита)

м. К и ї в Справа № 1-21/2009
23 червня 2009 року
№ 15-pп/2009)



 
ukr-mamikДата: Ср, 2009-09-23, 5:23:26 PM | Сообщение # 14
Admin
Город: любимый
Група: Admin
Сообщений: 2491


Статус: Offline
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України та словосполучення "збалансованість бюджету", використаного в частині третій цієї статті (справа про збалансованість бюджету)

м. Київ
27 листопада 2008 року

N 26-рп/2008
Справа N 1-37/2008

Конституційний Суд України у складі суддів:
Бринцева Василя Дмитровича - головуючого,
Бауліна Юрія Васильовича,
Вдовіченка Сергія Леонідовича,
Головіна Анатолія Сергійовича - доповідача,
Джуня В'ячеслава Васильовича,
Дідківського Анатолія Олександровича,
Домбровського Івана Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Маркуш Марії Андріївни,
Мачужак Ярослави Василівни,
Нікітіна Юрія Івановича,
Стецюка Петра Богдановича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та словосполучення "збалансованість бюджету", використаного у частині третій цієї статті ( 254к/96-ВР ).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання Кабінету Міністрів України.

Підставою для розгляду справи згідно з частиною першою статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є практична необхідність в офіційній інтерпретації положення частини другої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та словосполучення "збалансованість бюджету", використаного в частині третій цієї статті ( 254к/96-ВР ).

Заслухавши суддю-доповідача Головіна А.С. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Кабінет Міністрів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) і словосполучення "збалансованість бюджету", використаного в частині третій цієї статті ( 254к/96-ВР ). Крім того, автор клопотання просить витлумачити це словосполучення у системному зв'язку з частиною другою статті 95, статтею 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та з'ясувати, чи можна зазначені положення "розуміти так, що виключно законом про Державний бюджет України встановлюються будь-які видатки на загальносуспільні потреби, у тому числі умови надання окремих видів пільг, компенсацій та гарантій для громадян на бюджетний період, їх розміри та бюджетні призначення щодо них, зокрема, шляхом призупинення дії та скасування норм інших законів".

Кабінет Міністрів України обґрунтовує практичну необхідність в офіційній інтерпретації вказаних положень Конституції України ( 254к/96-ВР ) потребою в їх реалізації під час формування, затвердження та виконання Державного бюджету України на відповідний рік у частині забезпечення державою соціальних прав і гарантій громадян. Для цього необхідно, на його переконання, вносити законом про Державний бюджет України зміни до чинних соціальних законів, що викликає заперечення в інших органів державної влади, неоднакове трактування ними частин другої, третьої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

2. Свої висновки з питань, порушених у конституційному поданні, надіслали Президент України, Верховна Рада України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Рахункова палата, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Національний університет державної податкової служби України, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Тернопільський національний економічний університет, Інститут економіко-правових досліджень НАН України.

3. Вирішуючи питання про офіційне тлумачення словосполучення "збалансованість бюджету", використаного у частині третій статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ), у системному зв'язку з положеннями частини другої статті 95, статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конституційний Суд України виходить з такого.

3.1. Україна проголошена демократичною, соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 8 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Людина в ній є найвищою соціальною цінністю, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком (стаття 3 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша статті 95 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Згідно з Основним Законом України ( 254к/96-ВР ) Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами (пункт 1 частини другої статті 92) ( 254к/96-ВР ). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік, Бюджетний кодекс України ( 2542-14 ) (далі - Кодекс).

3.2. У частині третій статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) словосполучення "збалансованість бюджету" використовується в контексті "держава прагне до збалансованості бюджету України". Конституційний Суд України вважає за необхідне дати офіційне тлумачення всього положення частини третьої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Словосполучення "держава прагне", на думку Конституційного Суду України, означає намагання і обов'язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України ( 254к/96-ВР ) завдання.

Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

3.3. Положення частини третьої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з яким держава прагне до збалансованості бюджету України, Конституційний Суд України розглядає як намагання держави при здійсненні бюджетного процесу дотримуватися рівномірного співвідношення між доходною та видатковою частинами Державного бюджету України і як її завдання та обов'язок при цьому реалізовувати конституційні засади розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення її суверенітету і економічної самостійності, утвердження прав і свобод людини.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) ( 2542-14 ) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ), якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ), передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що в аспекті конституційного подання положення частини третьої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) "держава прагне до збалансованості бюджету України" у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, територіальними громадами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

4. Кабінет Міністрів України також просить дати офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стосовно можливості зупиняти дію та скасовувати норми законів, які визначають пільги, компенсації, гарантії, при встановленні законом про Державний бюджет України видатків на загальносуспільні потреби.

Розглядаючи порушене питання, Конституційний Суд України виходить з правових позицій, висловлених ним, зокрема, у Рішенні від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 ( v0a6p710-07 ) у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України. Ці позиції полягають у тому, що: "закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України" (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення N 6-рп/2007) ( v0a6p710-07 ); "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення N 10-рп/2008) ( v010p710-08 ).

Наведені правові позиції дають відповіді на питання, порушені у конституційному поданні. Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що практична необхідність в офіційному тлумаченні положення частини другої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стосовно можливості зупиняти дію та скасовувати норми законів, які визначають пільги, компенсації, гарантії, при встановленні законом про Державний бюджет України видатків на загальносуспільні потреби відпала, що відповідно до пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), параграфа 51 Регламенту Конституційного Суду України ( v001z710-97 ) є підставою для припинення конституційного провадження у цій частині.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 13, 39, 41, 45, 51, 62, 63, 66, 67, 69, 93, частиною першою статті 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), параграфом 51 Регламенту Конституційного Суду України ( v001z710-97 ), Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. В аспекті конституційного подання положення частини третьої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) "держава прагне до збалансованості бюджету України" у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, територіальними громадами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

2. Припинити конституційне провадження у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Источник: Официальный вебсайт Верховной Рады Украины



 
ukr-mamikДата: Ср, 2009-09-23, 5:52:35 PM | Сообщение # 15
Admin
Город: любимый
Група: Admin
Сообщений: 2491


Статус: Offline
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)

м. Київ,

22 травня 2008 року
Справа N 1-28/2008

N 10-рп/2008

Конституційний Суд України у складі суддів:
Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,
Бринцева Василя Дмитровича,
Головіна Анатолія Сергійовича,
Джуня В'ячеслава Васильовича,
Дідківського Анатолія Олександровича,
Домбровського Івана Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича - доповідача,
Мачужак Ярослави Василівни,
Стецюка Петра Богдановича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шишкіна Віктора Івановича,
за участю представників суб'єктів права на конституційне подання Хавронюка Миколи Івановича - заступника керівника апарату Верховного Суду України - начальника правового управління, Лукаш Олени Леонідівни та Мірошниченка Юрія Романовича - народних депутатів України; представника Ради суддів України Гуменюка Василя Івановича - заступника Голови Ради суддів України, судді Верховного Суду України; Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича; представників Кабінету Міністрів України: Кондика Павла Михайловича - заступника Міністра Кабінету Міністрів України, Матвійчука Володимира Макаровича - заступника Міністра фінансів України,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI ( 107-17 ) (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., NN 5-8, ст. 78) і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ( 107-17 ).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є конституційні подання Верховного Суду України і 101 народного депутата України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність спору щодо конституційності зазначених положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ( 107-17 ).

Заслухавши суддю-доповідача Лилака Д.Д., пояснення Хавронюка М.І., Гуменюка В.І., Лукаш О.Л., Мірошниченка Ю.Р., Селіванова А.О., Кондика П.М., Матвійчука В.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Верховний Суд України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням щодо перевірки на відповідність Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційність) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - розділ II), пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" (далі - розділ III) Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI ( 107-17 ) (далі - Закон) стосовно гарантій незалежності та правової захищеності суддів, а також гарантій побутового забезпечення і рівня соціального захисту працівників апарату судів.

Автор клопотання стверджує, що оспорювані положення Закону ( 107-17 ) прийняті всупереч вимогам статей 22, 126 і 130 Конституції України ( 254к/96-ВР ), в результаті чого погіршено фінансове забезпечення, знижено рівень соціального забезпечення суддів, чим фактично позбавлено їх гарантій незалежності та правової захищеності, встановлених статтями 8, 19, 22, 24, 41, 46, 130 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ). На його думку, внесені Законом ( 107-17 ) зміни до окремих статей законів України "Про статус суддів" ( 2862-12 ), "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ), Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус суддів" ( 2863-12 ) призведуть до реального зменшення розміру заробітної плати суддів, грошового утримання суддів у відставці, суттєвих диспропорцій у матеріальному забезпеченні суддів судів різних рівнів, суддів і голів судів, у грошових доходах працюючих суддів і суддів у відставці, звуження обсягу раніше встановлених гарантій і суттєвого ускладнення в отриманні суддями житла. У конституційному поданні також зазначається, що до чинників, які реально знижують досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, належить встановлення порядку, за яким призначення і виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється органами Пенсійного фонду України.

В конституційному поданні наголошується, що передбачені Законом ( 107-17 ) зміни до Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) можуть призвести до неоднакової оплати праці працівників апарату судів у порівнянні з відповідними категоріями державних службовців апаратів законодавчої та виконавчої влади, а відтак - до відтоку із судів високопрофесійних працівників та погіршення якості правосуддя, порушення прав громадян. На думку Верховного Суду України, "такими змінами порушуються вимоги статті 130 Конституції України" ( 254к/96-ВР ).
Підсумовуючи наведені аргументи, Верховний Суд України зазначив, що зниження досягнутого рівня гарантій незалежності суддів внаслідок прийняття Закону ( 107-17 ) може бути використано для впливу на судову владу.

2. Суб'єкт права на конституційне подання - 101 народний депутат України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), статтю 67 розділу I, пункти 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону ( 107-17 ).

Цими нормами Верховна Рада України зупинила на 2008 рік дію окремих положень дев'ятнадцяти законів, кодексів та інших нормативно-правових актів України, до дев'яносто одного акта внесла зміни і доповнення, а три - визнала такими, що втратили чинність.

Народні депутати України просять визнати Закон ( 107-17 ) неконституційним в оспорюваних частинах насамперед на тій підставі, що, як вони вважають, виходячи зі змісту статей 95-98 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та статті 38 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (далі - Кодекс) Верховна Рада України не мала права при прийнятті закону про Державний бюджет України (далі - закон про Держбюджет) включати до нього положення про внесення змін і доповнень до чинних законів, зупиняти дію окремих законів або змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. На думку авторів клопотання, відповідно до статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закон про Держбюджет повинен встановлювати тільки доходи та видатки держави на загальносуспільні потреби, і лише цими питаннями обмежується предмет регулювання закону про Держбюджет.

Суб'єкт права на конституційне подання вбачає невідповідність оспорюваних положень Закону ( 107-17 ) також статтям 1, 3, 6, 8, 16, 17, 19, 21, 22, 43, 46, 48, 49, 64, 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) виходячи з того, що метою і особливістю закону про Держбюджет є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі надання пільг, компенсацій і гарантій. Однак, на його думку, зазначені положення Закону ( 107-17 ) всупереч закріпленим у Конституції України ( 254к/96-ВР ) принципам соціальної, правової держави та верховенства права скасували або змінили обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

3. Ухвалою Конституційного Суду України від 18 березня 2008 року N 18-уп/2008 конституційні провадження у справах за конституційними поданнями Верховного Суду України і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) окремих положень Закону ( 107-17 ) об'єднано в одне конституційне провадження.

4. Стосовно порушених у конституційних поданнях питань свої позиції висловили Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України.

5. Проведений Конституційним Судом України порівняльно-правовий аналіз відповідних норм Конституції України ( 254к/96-ВР ), оспорюваних положень Закону ( 107-17 ), інших правових актів та виходячи з правових позицій Конституційного Суду України стосовно ініційованих у конституційних поданнях питань дає підстави для таких висновків.

5.1. У Конституції України ( 254к/96-ВР ) Україну проголошено соціальною і правовою державою (стаття 1), в основу правового регулювання бюджетних відносин закладено принцип справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша статті 95) ( 254к/96-ВР ). Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов'язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй (частина друга статті 8) ( 254к/96-ВР ).

Правові акти можуть бути визнані неконституційними в разі їх невідповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) або якщо була порушена встановлена Конституцією України ( 254к/96-ВР ) процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (частина перша статті 152) ( 254к/96-ВР ).

5.2. Затвердження Державного бюджету України належить до повноважень Верховної Ради України (пункт 4 частини першої статті 85, частина перша статті 96 Конституції України) ( 254к/96-ВР ) і відбувається виключно у формі закону (пункт 1 частини другої статті 92, частина друга статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Конституція України ( 254к/96-ВР ) не визначає окремої процедури розгляду, ухвалення і набрання чинності законом про Держбюджет, але встановлює деякі особливості для його змісту, що обумовлює також певні вимоги для його розгляду, ухвалення і, відповідно, набрання ним чинності.
Згідно зі статтями 96, 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) проект закону про Держбюджет розробляє і подає до Верховної Ради України Кабінет Міністрів України разом із доповіддю про хід виконання Державного бюджету України поточного року, а його дія в часі обмежується конкретним періодом - з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - іншим періодом.

Зі змісту частини другої статті 95 та частини першої статті 130 Конституції України ( 254к/96-ВР ) вбачається, що закон про Держбюджет обов'язково повинен визначати будь-які видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, а також окремо визначати видатки на утримання судів.

Структура і, відповідно, зміст закону про Держбюджет визначені частиною другою статті 38 Кодексу ( 2542-14 ).

5.3. У Рішенні від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 ( v015p710-00 ) (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що "рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України ( 254к/96-ВР ) (частина друга статті 150)" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини) ( v015p710-00 ).

Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 ( v0a6p710-07 ) (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу ( 2542-14 ) при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу ( 2542-14 ) конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу ( 2542-14 ) і Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України" ( 254к/96-ВР ) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини) ( v0a6p710-07 ).

При прийнятті оспорюваного Закону ( 107-17 ) всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу I) ( 107-17 ) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ II) ( 107-17 ).

5.4. Конституція України ( 254к/96-ВР ) у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.

Конституція України ( 254к/96-ВР ) не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

6. Пункт 19 розділу II Закону ( 107-17 ), оспорюваний народними депутатами України на відповідність Конституції України ( 254к/96-ВР ), містить положення, які, зокрема, встановлюють порядок і розміри внесення до бюджету рентних платежів за природний газ, нафту і газовий конденсат, за транзитне транспортування природного газу та транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами, транзитне транспортування аміаку; запроваджують базові нормативи платежів за користування надрами і нормативи збору за спеціальне водокористування; визначають розміри ставок ввізного (експортного) мита за експорт газу, природного газу в газоподібному та скрапленому стані і скраплених газів за умови, що більші розміри не встановлені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (підпункти 1-6) ( 107-17 ).
Зазначені положення пункту 19 розділу II Закону ( 107-17 ) не зупиняють дії, не змінюють і не скасовують якихось норм конкретних законодавчих актів чи правових актів в цілому та стосуються процесу виконання Державного бюджету України на 2008 рік ( 107-17 ) в його дохідній частині, а тому узгоджуються зі статтями 95 - 98 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та статтею 38 Кодексу ( 2542-14 ) і є конституційними.

Проте підпунктом 7 пункту 19 цього розділу Закону ( 107-17 ) призупинено для всіх суб'єктів підприємницької діяльності у разі ввезення (пересилання) ними на території спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку підакцизних товарів та товарів 1-24 груп згідно з УКТ ЗЕД ( 2371а-14 ) застосування пільг по сплаті ввізного мита та податку на додану вартість, у зв'язку з чим зазначене положення не узгоджується із висловленими Конституційним Судом України у Рішенні від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 ( v0a6p710-07 ) (справа про соціальні гарантії громадян) правовими позиціями і, відповідно, з конституційними вимогами щодо предметного регулювання закону про Держбюджет, а отже, є неконституційним.

7. Конституційний Суд України також виходить з того, що зупинення на 2008 рік оспорюваними положеннями Закону ( 107-17 ) дії окремих норм правових актів (стаття 67 розділу I Закону) ( 107-17 ), внесення до деяких законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність (розділ II Закону) ( 107-17 ), призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.

7.1. Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) ( 254к/96-ВР ) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканність суддів. До таких конституційних гарантій віднесено обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Здійснення державою фінансування судів має відбуватися тільки через Державний бюджет України шляхом окремого визначення в ньому видатків на утримання судів (частина перша статті 130 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Отже, закон про Держбюджет безпосередньо стосується прав і свобод суддів та працівників апарату судів.

Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 ( v005p710-05 ) (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена" (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини) ( v005p710-05 ).

Отже, визнання Законом ( 107-17 ) правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

7.2. Неконституційність положення підпункту "а" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ), згідно з яким у частині другій статті 44 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) слова "у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя" замінено словами "Кабінетом Міністрів України", Верховний Суд України обґрунтовує тим, що запропонована зміна порядку оплати праці суддів знизила досягнутий рівень гарантій їх незалежності, а запровадження нового порядку може бути використано для впливу на судову владу і призведе до диспропорції у матеріальному забезпеченні судів різних рівнів, а також суддів і голів судів.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) статус суддів визначається виключно законами України. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів, є елементами статусу судді (статті 42-45 Закону України "Про статус суддів") ( 2862-12 ). Збереження існуючого статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді. Саме на реалізацію і утвердження гарантій незалежності суддів у зазначеному аспекті Закон України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) запровадив особливий порядок в оплаті праці голів судів і суддів, який не допускав суттєвої різниці між їх посадовими окладами: посадовий оклад судді не може бути меншим ніж 80 відсотків від посадового окладу голови суду, в якому працює суддя (частина друга статті 44) ( 2862-12 ). Цей порядок є своєрідним механізмом, що стримує і не допускає значних диспропорцій в оплаті праці суддів і голів судів, тобто закон гарантував судді право на зазначений розмір посадового окладу.

Оспорювана норма Закону ( 107-17 ) позбавила на 2008 рік суддів цього права і відповідно - частини гарантій їх незалежності.
Отже, положення підпункту "а" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ) не відповідає частинам другій, третій статті 22, частині першій статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Крім того, запровадження зазначеною нормою пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ) порядку, згідно з яким розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України, суперечить пункту 14 статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно до якого статус суддів визначається виключно законами України. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 113 Конституції України) ( 254к/96-ВР ) і в межах своєї компетенції має право видавати постанови і розпорядження (частина перша статті 117 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

7.3. Верховний Суд України ставить під сумнів конституційність положень підпунктів "б", "г" і "ґ" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ), якими: змінено порядок нарахування суддям щомісячної надбавки за вислугу років (замість її визначення у відсотках до загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи (частина четверта статті 44 Закону України "Про статус суддів") ( 2862-12 ) передбачено її обчислення у тих самих відсотках, але від посадового окладу судді) та доповнено частини восьму і дев'яту статті 44 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) (безплатне користування на території України всіма видами транспорту та 50-відсоткова знижка плати за займане суддями та членами їх сімей житло, комунальні послуги поставлено в залежність від наявності права на податкову соціальну пільгу).

Конституційний Суд України виходить з того, що запроваджений в оспорюваній частині Закону ( 107-17 ) порядок обчислення щомісячної надбавки за вислугу років суддів призвів до зменшення її суми, оскільки посадовий оклад є лише частиною щомісячного заробітку судді. Відповідно наслідком такого зменшення є зменшення його заробітної плати і зниження існуючих гарантій незалежності суддів. Щодо надання суддям за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) як гарантії забезпечення їх незалежності Конституційний Суд України сформував правову позицію, викладену у Рішенні від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 ( v008p710-05 ) (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) (абзац третій пункту 7 мотивувальної частини) ( v008p710-05 ).
Отже, положення підпунктів "б", "г" і "ґ" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ) суперечать частині третій статті 22, частині першій статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

7.4. У підпункті "в" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ) викладено в новій редакції абзац перший частини сьомої статті 44 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ), відповідно до якої змінено порядок надання суддям Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих судів житла. До зазначених змін судді забезпечувалися благоустроєним житлом - окремою квартирою чи будинком, а згідно з новим порядком вони можуть бути забезпечені, крім окремої квартири або будинку, службовим житлом за місцем знаходження суду. Проте зазначені зміни не передбачають механізму надання житла. Якщо раніше суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів житлом зобов'язаний був забезпечити Кабінет Міністрів України, а суддів інших судів - відповідні місцеві органи державної виконавчої влади за місцем знаходження суду, то Законом ( 107-17 ) зазначені положення вилучені.

Суб'єкт права на конституційне подання обґрунтовано вважає, що такі зміни до Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) унеможливили отримання суддями житла, а тому обмежили (звузили) раніше існуючі їх можливості для реалізації цього права (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 ( v005p710-05 ).

Це дає підстави для висновку про неконституційність положення підпункту "в" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ).

7.5. Верховний Суд України оспорює положення підпункту 1 пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ), в якому йдеться про виключення в абзаці першому частини четвертої статті 43 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) слів "без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання" і встановлено максимальний розмір зазначеного грошового утримання - десять тисяч гривень, і вважає, що таке обмеження знижує досягнутий рівень гарантій незалежності суддів через можливе зменшення суми щомісячного довічного грошового утримання суддів.

Вирішуючи питання щодо конституційності аналогічного положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" ( 489-16 ) (стаття 97) та ухвалюючи Рішення від 18 червня 2007 року N 4-рп/2007 ( v004p710-07 ) (справа про гарантії незалежності суддів), Конституційний Суд України виходив з того, що частиною четвертою статті 43 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) граничний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді не обмежувався, а тому встановлення максимального розміру такого утримання звузило обсяг існуючого права і водночас знизило досягнутий рівень гарантій суддівської незалежності (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини) ( v004p710-07 ).

Отже, оспорювані положення підпункту 1 пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ) прийняті Верховною Радою України всупереч вимогам частини третьої статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, а тому не відповідають їй (є неконституційними).

7.6. Верховний Суд України вважає неконституційним положення пункту 62 розділу II Закону ( 107-17 ), яким у частині другій статті 123 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) виключені слова "і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців апаратів законодавчої та виконавчої влади", а у другому реченні частини другої статті 130 цього Закону ( 3018-14 ) виключені слова "оплати праці". До внесення зазначених змін до названого Закону ( 3018-14 ) працівники апарату судів та працівники державної судової адміністрації (далі - працівники судів) як державні службовці мали право на не менший розмір заробітної плати, побутового забезпечення і соціального захисту, ніж у відповідних категорій державних службовців апаратів законодавчої та виконавчої влади, за умовами оплати праці вони були прирівняні до відповідних категорій службовців апарату вищого, центральних або місцевих органів виконавчої влади.
Оспорюваними змінами працівників судів позбавлено зазначених прав і гарантій.

Вирішуючи питання щодо неконституційності положення пункту 62 розділу II Закону ( 107-17 ), Конституційний Суд України враховує, що дію частини другої статті 123 і частини другої статті 130 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) також було зупинено на 2007 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" ( 489-16 ), але Рішенням Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року N 4-рп/2007 ( v004p710-07 ) цей Закон ( 489-16 ) щодо зупинення дії зазначених норм визнано неконституційним на тій підставі, що це призвело до зниження у 2007 році рівня забезпечення працівників судів (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини) ( v004p710-07 ).

На 2008 рік Закон ( 107-17 ) вказані положення Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) виключив і, відповідно, позбавив працівників судів раніше встановлених прав, що суперечить положенням статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Отже, положення пункту 62 розділу II Закону ( 107-17 ) не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ).

7.7. В абзаці третьому (речення друге, третє) пункту 1 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус суддів" ( 2863-12 ) передбачалося, що в разі зміни заробітної плати суддів розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці обчислюється виходячи з нового розміру заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, а виплачується - в суді за останнім місцем роботи або за їх вибором у суді за місцем їх проживання.

Пунктом 63 розділу II Закону ( 107-17 ) із зазначеної Постанови Верховної Ради України ( 2863-12 ) виключено абзац третій пункту 1, а підпунктом 1 пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ) встановлено, що призначення і виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів державного бюджету. Згідно з пунктом 3 розділу III Закону ( 107-17 ), який також є предметом конституційного подання Верховного Суду України, зазначений підпункт 1 пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ) поширено на щомісячне довічне грошове утримання, призначене суддям у відставці до прийняття цього Закону ( 107-17 ).

Верховний Суд України вважає, що зміна порядку призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям знизила досягнутий рівень гарантій їх незалежності і може призвести до суттєвої диспропорції у грошовому забезпеченні працюючих суддів і суддів у відставці.
Виключення Законом ( 107-17 ) абзацу третього пункту 1 зазначеної Постанови Верховної Ради України ( 2863-12 ) і встановлення, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці переглядається в разі зміни заробітної плати працюючого судді, виходячи з її нового розміру, означає скасування на 2008 рік існуючого порядку призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям і звужує зміст і обсяг права судді, яке він мав, та обмежує його конституційні гарантії незалежності. Тому в цій частині положення пункту 63 розділу II Закону ( 107-17 ) не узгоджується зі статтею 22, частиною першою статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Зміна існуючого порядку виплати щомісячного довічного грошового утримання суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР ), оскільки видатки на утримання суддів, які передбачені у Державному бюджеті України, відповідно до частини другої статті 95 та частини першої статті 130 Конституції України ( 254к/96-ВР ) повинні передбачати і фінансування щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, що безпосередньо стосується реалізації положення частини першої статті 130 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо забезпечення державою фінансування судів та створення належних умов для їх функціонування. Такі правові позиції висловлював Конституційний Суд України у рішеннях від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 ( v008p710-05 ) (абзац восьмий пункту 7 мотивувальної частини) ( v008p710-05 ) і від 18 червня 2007 року N 4-рп/2007 ( v004p710-07 ) (абзаци четвертий, п'ятий, шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини) ( v004p710-07 ).

У зв'язку з цим неконституційним є також оспорюване автором клопотання положення пункту 3 розділу III Закону ( 107-17 ), яким встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання, призначене суддям у відставці до прийняття цього Закону ( 107-17 ), виплачується у порядку, передбаченому підпунктом 1 пункту 61 розділу II Закону ( 107-17 ).

8. Верховний Суд України вважає неконституційними положення статті 65 розділу I Закону ( 107-17 ) в частині, що стосується професійних суддів і працівників судів щодо утримання їх чисельності лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштів, а також щодо витрат на їх безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, що здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання цих бюджетних установ.

Проте, всупереч вимогам пункту 4 частини другої статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), у конституційному поданні не зазначено, яким саме нормам Конституції України ( 254к/96-ВР ) не відповідають оспорювані положення статті 65 розділу I Закону ( 107-17 ), і не наведено правового аналізу їх неконституційності, що відповідно до пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), параграфа 51 Регламенту Конституційного Суду України ( v001z710-97 ) є підставою для припинення провадження у справі в цій частині конституційного подання.

9. В розділі II Закону ( 107-17 ) народні депутати України просять визнати неконституційними положення:
- пункту 1 ( 107-17 ), який набрав чинності з 1 січня 2008 року та діяв до 16 травня 2008 року (абзац другий пункту 2 розділу III Закону) ( 107-17 ), до моменту набуттям Україною членства у Світовій організації торгівлі (Закон України "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі" від 10 квітня 2008 року N 250-VI ( 250-17 ), пункт 8 Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі ( 981_049 ) від 5 лютого 2008 року);

- пункту 9 ( 107-17 ), який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запровадження марок акцизного збору нового зразка для алкогольних напоїв" від 12 березня 2008 року N 179 ( 179-2008-п ) набирає чинності з 1 липня 2008 року (після набрання чинності порядком запровадження марок акцизного збору нового зразка, затвердженим Кабінетом Міністрів України з урахуванням абзацу четвертого частини четвертої статті 11 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів") ( 481/95-ВР ) (абзац третій пункту 2 розділу III Закону) ( 107-17 );

- підпункту 7 пункту 35 ( 107-17 ), який набирає чинності з 1 жовтня 2008 року (абзац четвертий пункту 2 розділу III Закону ( 107-17 ).
Враховуючи, що юрисдикція Конституційного Суду України поширюється лише на чинні правові акти (їх окремі частини), питання щодо конституційності пунктів 1, 9, підпункту 7 пункту 35 розділу II Закону ( 107-17 ) непідвідомче Конституційному Суду України, а тому провадження у цій частині конституційного подання підлягає припиненню на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152, 153 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 45, 51, 61, 63, 65, 73, 74 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), параграфом 51 Регламенту Конституційного Суду України ( v001z710-97 ), Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

(см. ниже)



 
ukr-mamikДата: Ср, 2009-09-23, 6:12:36 PM | Сообщение # 16
Admin
Город: любимый
Група: Admin
Сообщений: 2491


Статус: Offline
1. Визнати такими, що відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційними), положення підпунктів 1-6 пункту 19 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI ( 107-17 ).

2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ( 107-17 ).

3. Припинити конституційне провадження за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) статті 65 розділу I Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ( 107-17 ) на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законом України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).

4. Припинити конституційне провадження за конституційним поданням 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) пунктів 1, 9, підпункту 7 пункту 35 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ( 107-17 ) на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

5. Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ( 107-17 ), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

6. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ( 107-17 ), визнаних неконституційними.

7. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Источник: Официальный вебсайт Верховной Рады Украины



 
ukr-mamikДата: Ср, 2009-09-23, 6:41:41 PM | Сообщение # 17
Admin
Город: любимый
Група: Admin
Сообщений: 2491


Статус: Offline
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян)

м. Київ
9 липня 2007 року
N 6-рп/2007

Справа N 1-29/2007

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Домбровського Івана Петровича - головуючий,
Бринцева Василя Дмитровича,
Головіна Анатолія Сергійовича,
Джуня В'ячеслава Васильовича,
Дідківського Анатолія Олександровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Маркуш Марії Андріївни,
Мачужак Ярослави Василівни - суддя-доповідач,
Стрижака Андрія Андрійовича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V ( 489-16 ) (Відомості Верховної Ради України, 2007 р., N 7-8, ст. 66; N 18-19, ст. 269).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання 46 народних депутатів України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність спору щодо конституційності зазначених положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V ( 489-16 ).
Заслухавши суддю-доповідача Мачужак Я.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 46 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V ( 489-16 ) з наступними змінами (далі - Закон).
Зазначеними положеннями Закону ( 489-16 ) зупинено дію положень інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій окремим категоріям громадян та змінено або встановлено нові підстави й умови їх надання.
Автори клопотання стверджують, що вказані положення Закону ( 489-16 ) обмежують конституційні права громадян на соціальний захист, заробітну плату, встановлені законами України пільги, компенсації і гарантії, розміри та порядок їх надання. Зупинення Законом ( 489-16 ) дії положень інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, на думку народних депутатів України, суперечить частині другій статті 8, статті 16, частині п'ятій статті 17, частині другій статті 19, частині третій статті 22, частинам першій, четвертій статті 43, частині першій статті 46, статтям 48, 49, пунктам 1, 6 частини першої статті 92, частині другій статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
На підтвердження неконституційності положень Закону ( 489-16 ) суб'єкт права на конституційне подання наводить правові позиції Конституційного Суду України, викладені в його рішеннях від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 ( v008p710-99 ) (справа щодо права на пільги), від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 ( v005p710-02 ) (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 ( v007p710-04 ) (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004 ( v020p710-04 ) (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій).

2. З метою повного і всебічного розгляду порушених у конституційному поданні питань Конституційний Суд України дослідив і проаналізував висловлені щодо них позиції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Першого віце-прем'єр-міністра України, Міністра фінансів України, Міністра оборони України, Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністра праці та соціальної політики України.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних норм Закону ( 489-16 ), виходить з такого.

3.1. У Конституції України ( 254к/96-ВР ) Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України свідчить про те, що при прийнятті законів про Державний бюджет України систематично зупиняється дія інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, які є складовою конституційного права громадян на соціальний захист і достатній рівень життя кожного (статті 46, 48 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб і має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України ( 254к/96-ВР ). Ця юридична процедура знаходиться в органічному зв'язку із скасуванням законів, внесенням до них змін та доповнень. Отже, у такому випадку законом про Державний бюджет України припиняється на певний строк правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, зупиняється дія механізму реалізації конституційних соціально-економічних прав громадян, що призводить до обмеження права на соціальний захист. Систематичне зупинення законами про Державний бюджет України дії чинних законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій фактично скасовує їх дію.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України ( 254к/96-ВР ). У статті 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ) вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України) ( 254к/96-ВР ), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України ( 254к/96-ВР ) право кожного на достатній життєвий рівень.

Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ) право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 ( v005p710-02 ) (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

3.2. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України ( 254к/96-ВР ) вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права ( 995_042 ) 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) ( 994_062 ) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) ( 994_062 ) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав за зверненнями суб'єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 ( v005p710-02 ) (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 ( v007p710-04 ) (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004 ( v020p710-04 ) (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 ( v008p710-05 ) (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання). Проте, незважаючи на зазначені рішення Конституційного Суду України, ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарантій, яку започатковано у 1995 році, набула системного характеру.

4. У частині другій статті 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй.

До повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85, стаття 91 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період (частина перша статті 96 Конституції України) ( 254к/96-ВР ), шляхом прийняття відповідного закону.

Питання складення, розгляду, затвердження, звіту та контролю за використанням коштів Державного бюджету України регламентовані положеннями статей 95, 96, 97, 98 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та Бюджетним кодексом України ( 2542-14 ) (далі - Кодекс).

Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ), положення якої конкретизовано у статті 38 Кодексу ( 2542-14 ).

Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ), частиною другою статті 38 Кодексу ( 2542-14 ) перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.

Зі змісту наведених положень Конституції України ( 254к/96-ВР ) та Кодексу ( 2542-14 ) вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Кодексу ( 2542-14 ).

Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України ( 254к/96-ВР ), Кодексі ( 2542-14 ), то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

5. Проаналізувавши зазначені положення Конституції України ( 254к/96-ВР ), Кодексу ( 2542-14 ), практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

6. На підставі дослідження матеріалів справи, аналізу відповідних положень Конституції України ( 254к/96-ВР ), Кодексу ( 2542-14 ) та оспорюваних у конституційному поданні положень Закону ( 489-16 ) Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону ( 489-16 ) не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними).

7. Суб'єкт права на конституційне подання порушує також питання щодо неконституційності частини другої статті 62, якою передбачено, що розміри державних соціальних гарантій на 2007 рік, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, Законом ( 489-16 ) та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, та статті 101 Закону ( 489-16 ), якою надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат.

Аналіз конституційного подання свідчить про те, що народні депутати України, оспорюючи положення статей 62, 101 Закону ( 489-16 ), не навели правового обгрунтування тверджень щодо їх неконституційності. За таких обставин конституційне провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законом України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 45, 51, 61, 63, 65, 70, 73, 74 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), такі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" ( 489-16 ):

- статті 29 ( 489-16 ), за якою у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ) та "Про жертви нацистських переслідувань" ( 1584-14 ) здійснюється у таких розмірах: інвалідам I групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360 гривень, інвалідам III групи - 300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 450 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 гривень;

- статті 36 ( 489-16 ), за якою "пільги, компенсації і гарантії, на які згідно із законами України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу, щодо знижки плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, водовідведення, газ, електрична та теплова енергія), безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) та автомобільним транспортом загального користування у сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів надаються у разі, якщо зазначені працівники мають право на податкову соціальну пільгу. Розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із грошовими доходами зазначених працівників не повинен перевищувати величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу";

- абзацу третього частини другої статті 56 ( 489-16 ) щодо встановлення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що визначається як різниця між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- частини першої статті 66 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію положень і норм, передбачених пунктом "ж" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я ( 2801-12 ), статтею 28 Основ законодавства України про культуру ( 2117-12 ), абзацами дванадцятим і тринадцятим частини першої, абзацом другим частини другої статті 57 Закону України "Про освіту" ( 1060-12 ), та встановлено, що оплата праці зазначених працівників здійснюється в межах бюджетних призначень на оплату праці та у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- пункту 7 статті 71 ( 489-16 ) в частині зупинення на 2007 рік дії статей 41, 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" ( 2240-14 ) щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- пункту 9 статті 71 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію частини другої статті 43 Закону України "Про загальну середню освіту" ( 651-14 );

- пункту 12 статті 71 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" ( 2195-15 ), з урахуванням статті 111 цього Закону;

- пункту 13 статті 71 ( 498-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ), частини третьої статей 6-1, 6-2, 6-3, 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" ( 1584-14 ) в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги;

- пункту 14 статті 71 ( 489-16 ) в частині зупинення на 2007 рік дії статті 12, частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" ( 2811-12 ) щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- пункту 23 статті 71 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" ( 966-14 ) в частині збільшення прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, на розмір ставки податку з доходів фізичних осіб;

- пункту 29 статті 71 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію статті 27 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" ( 2961-15 );

- пункту 30 статті 71 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію в частині надання безпроцентних та пільгових позик - пунктів 21 і 29 частини першої статті 20, пунктів 1 і 7 частини першої статті 21, пунктів 5 і 12 частини першої статті 22, пункту 1 частини першої статті 23, пункту 5 частини першої статті 36; в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - пунктів 6 та 8 частини першої статті 30, пункту 1 частини першої статті 36, абзаців другого, третього та четвертого частини першої статті 37, абзаців другого, третього, четвертого частини першої та частини другої статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 );

- пункту 39 статті 71 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію статті 21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" ( 3721-12 );

- пункту 41 статті 71 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію частини третьої (щодо обрахунку максимального розміру пенсії) та двадцять сьомої (щодо розміру пенсії, що підлягає до виплати) статті 24 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" ( 1977-12 );

- пункту 43 статті 71 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію частини другої статті 37 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" ( 1932-15 );

- пункту 44 статті 71 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію частини другої статті 27 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 );

- пункту 45 статті 71 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію статті 30 Закону України "Про Службу безпеки України" ( 2229-12 );

- пункту 46 статті 71 ( 489-16 ), яким зупинено на 2007 рік дію другого речення частини четвертої статті 44, частини четвертої статті 47 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" ( 586-14 );

- статті 98 ( 489-16 ), згідно з якою "у 2007 році працюючим пенсіонерам, на яких поширюється дія Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), Митного кодексу України ( 92-15 ), законів України "Про державну службу" ( 3723-12 ), "Про Національний банк України" ( 679-14 ), "Про дипломатичну службу" ( 2728-14 ), "Про службу в органах місцевого самоврядування" ( 2493-14 ), "Про прокуратуру" ( 1789-12 ), "Про статус суддів" ( 2862-12 ), "Про судову експертизу" ( 4038-12 ), "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ), "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ), "Про наукову і науково-технічну діяльність" ( 1977-12 ) та Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року N 379/95-ВР ( 379/95-ВР ) "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", достроково призначена пенсія за віком (з урахуванням підпункту "г" пункту 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ), пункту "в" частини другої статті 12 Закону України "Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему" ( 309-14 ) та статті 21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні") ( 3721-12 ) у період до досягнення пенсійного віку, передбаченого законодавством для відповідної категорії осіб, не виплачується. Достроково призначена пенсія особам, зазначеним в абзаці п'ятому частини дванадцятої статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ), у разі коли такі особи продовжують працювати, у період до досягнення ними пенсійного віку не виплачується";

- статті 103 ( 489-16 ), за якою "у 2007 році пенсія за віком відповідно до Митного кодексу України ( 92-15 ), законів України "Про державну службу" ( 3723-12 ), "Про службу в органах місцевого самоврядування" ( 2493-14 ), "Про Національний банк України" ( 679-14 ), "Про дипломатичну службу" ( 2728-14 ), "Про судову експертизу" ( 4038-12 ), "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ), "Про наукову і науково-технічну діяльність" ( 1977-12 ), Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року N 379/95-ВР ( 379/95-ВР ) "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" призначається лише при досягненні пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 );

- статті 111 ( 489-16 ), за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" ( 2195-15 ) виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") ( 3551-12 ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

2. Припинити конституційне провадження у справі щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) частини другої статті 62, статті 101 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" ( 489-16 ) на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законом України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).

3. Положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" ( 489-16 ), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

4. Звернути увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Державний бюджет України.

5. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

6. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Источник: http://zakon1.rada.gov.ua



 
ukr-mamikДата: Чт, 2009-09-24, 5:21:15 PM | Сообщение # 18
Admin
Город: любимый
Група: Admin
Сообщений: 2491


Статус: Offline
Размеры прожиточного минимума по годам (Украина)
(с 2000 года по 2009 год)

(очень нужные прямые ссылки)

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про встановлення прожиткового мінімуму
та мінімальної заробітної плати

{ Текст взятo з сайту Верховної Ради України }

Цей Закон спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи.

Стаття 1. Встановити прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 листопада 2009 року - 701 гривні, з 1 січня 2010 року - 825 гривень, з 1 квітня - 839 гривень, з 1 липня - 843 гривень, з 1 жовтня - 861 гривні, з 1 грудня - 875 гривень та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 листопада 2009 року - 632 гривень, з 1 січня 2010 року - 755 гривень, з 1 квітня - 767 гривень, з 1 липня - 771 гривні, з 1 жовтня - 787 гривень, з 1 грудня - 799 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 листопада 2009 року - 776 гривень, з 1 січня 2010 року - 901 гривні, з 1 квітня - 917 гривень, з 1 липня - 921 гривні, з 1 жовтня - 941 гривні, з 1 грудня - 957 гривень;

працездатних осіб: з 1 листопада 2009 року - 744 гривень, з 1 січня 2010 року - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривень, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 листопада 2009 року - 573 гривень, з 1 січня 2010 року - 695 гривень, з 1 квітня - 706 гривень, з 1 липня - 709 гривень, з 1 жовтня - 723 гривень, з 1 грудня - 734 гривень.

Розміри державних соціальних гарантій, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Стаття 2. Встановити такий розмір мінімальної заробітної плати:
з 1 листопада 2009 року - 744 гривні, з 1 січня 2010 року - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні.

Стаття 3. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України, Комітету Верховної Ради України з питань бюджету при підготовці та доопрацюванні відповідно проектів законів про внесення змін до Державного бюджету України на 2009 рік та про Державний бюджет України на 2010 рік врахувати розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, передбачені цим Законом.
Документ взятo з сайта ВРУ - http://zakon1.rada.gov.ua

Президент України В.ЮЩЕНКО
м. Київ, 20 жовтня 2009 року N 1646-VI



 
  • Сторінка 2 з 2
  • «
  • 1
  • 2
Пошук:


При копіюванні любых матеріалів обов"язкове гіперпосилання на сайт //ukr-mamik.at.ua Всі права захищені © 2007-2024